В Ужгороді відкрили мініскульптуру на честь Миколи Дмитровича Леонтовича, видатного українського композитора, хорового диригента, піаніста, педагога, збирача музичного фольклору та громадського діяча.
Микола Леонтович народився 1 (13) грудня 1877 року в селі Монастирок, Брацлавського повіту, Подільської губернії, Російської імперії, у сім’ї сільського священика. Його раннє дитинство минуло в селі Шершні Тиврівської волості Вінницького повіту. Первісну музичну освіту він отримав від свого батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі та керував хором семінаристів.
Леонтович закінчив Подільську духовну семінарію в Кам’янці-Подільському в 1898 році, де вивчав теорію музики та хорового співу, оволодів скрипкою, фортепіано та деякими духовими інструментами. Після цього він працював учителем у сільських школах, самостійно вдосконалюючи музичну освіту. У селі Чукові організував самодіяльний симфонічний оркестр, що виконував українські мелодії та п’єси українських і російських композиторів.
У 1901 році Леонтович видав свій перший збірник пісень з Поділля, а у 1903 році — другий збірник подільських пісень з посвятою Миколі Лисенкові. У 1904 році він отримав свідоцтво регента. Під час революції 1905 року на Донбасі, де він працював викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі, організував хор робітників, який виступав на мітингах. Через цю діяльність він потрапив під увагу поліції і був змушений повернутися на Поділля, в місто Тульчин, де викладав музику і спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі.
З 1909 року Леонтович навчався у відомого теоретика музики Болеслава Яворського, якого відвідував у Києві та Москві. У цей час він створив багато хорових обробок, зокрема «Щедрик», «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой зійшла зоря» та інші. У Тульчині Леонтович познайомився з композитором Кирилом Стеценком.
У 1916 році Леонтович разом з хором Київського університету виконав обробку «Щедрика», яка принесла йому великий успіх у київської публіки. З встановленням Української Народної Республіки Леонтович переїхав до Києва, де розпочав активну діяльність як диригент і композитор. Після приходу більшовиків працював у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладав у Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, разом з композитором і диригентом Григорієм Верьовкою працював у Народній консерваторії й організовував хорові гуртки.
Під час захоплення Києва в серпні 1919 року денікінцями, Леонтович був змушений утекти до Тульчина. Там він заснував першу в місті музичну школу і працював над симфонічним твором — оперою «На русалчин Великдень» за казкою Бориса Грінченка. Восени 1920 року в Тульчині пройшли гастролі хорової капели під керівництвом Кирила Стеценка та Павла Тичини, де виконувались твори Леонтовича.
Микола Леонтович загинув 23 січня 1921 року в селі Марківка, Гайсинського повіту, Подільської губернії, внаслідок вогнепального поранення.
Відкриття мініскульптури в Ужгороді є ще одним кроком у вшануванні пам’яті цього видатного українського композитора та його внеску в українську музичну культуру.